|
|
ІНТЕРВ'Ю МАРІО МІКОЛІЧ |
| |
НАДЗВИЧАЙНИЙ І ПОВНОВАЖНИЙ ПОСОЛ РЕСПУБЛІКИ ХОРВАТІЯ В УКРАЇНІ МАРІО МІКОЛІЧ: "УКРАЇНА ДЛЯ МЕНЕ НЕ ЧУЖА"
Посол Маріо Міколіч працює в Україні лише два місяці. Але вже зараз він переконаний - не помилився, коли прийняв пропозицію представляти Хорватію у нашій країні. Напередодні національного свята - Дня Незалежності Хорватії - він люб'язно погодився зустрітися з кореспондентом Укрінформу Дмитром Шкурком. Це перше інтерв'ю Надзвичайного і Повноважного Посла Республіки Хорватія в Україні українським ЗМІ.
- Пане Посол, якими були Ваші перші враження від України?
- Україна для мене не чужа. Як історик, я вивчав її минуле. Ваша історія драматична, такою ж драматичною є історія Хорватії. Але це не єдине, що нас поєднує. Наші історики говорять, що хорвати прийшли на нинішні території з-за Карпат. Тому між нашими народами існують певні історичні зв'язки.
А моє перше враження - українці дуже толерантні. І навіть з тим невеликим запасом українських і російських слів, які я знаю, можу знайти з ними спільну мову.
Я вражений вашою культурною і духовною спадщиною. З іншими послами ми часто говоримо про те, що завдяки новому поколінню, яке зростає, Україна матиме багате майбутнє. Сам Київ - одне з найкрасивіших і найчистіших міст у Європі.
Це правда, що на Заході існує дещо упереджене ставлення до країн колишнього Радянського Союзу. Захід вважає себе цивілізованим. Але завжди постає питання - що таке цивілізація? Україна має сама працювати над тим, щоб змінити враження про себе, щоб показати свою багатющу історію і культуру, привабити туристів, щоб іноземці на власні очі мали змогу переконатися у тому, наскільки прекрасною і наскільки європейською є ваша країна.
Щоправда, переді мною зараз ділема - яку мову вивчати. У Києві дуже багато людей спілкуються російською. Але переконаний, що іноземці, які перебувають зараз в Україні, повинні хоча б спробувати вивчити мову народу країни перебування. Це ознака поваги - говорити з народом його мовою.
- Пане Посол, Хорватія вимушена була виборювати незалежність у жорстокій боротьбі. Чи вдалося сьогодні суспільству загоїти психологічні травми?
- У Югославії ніхто б не міг повірити, що її розпад завершиться такою страшною і кривавою війною. Перші ознаки майбутнього розпаду з'явилися вже у 1985 році. Але ми не могли повірити, що сусід зможе піти на сусіда зі зброєю.
Мені особисто легше прощати колишніх ворогів - ніхто з моєї сім'ї не загинув під час війни. Але як ми можемо вимагати прощення від тих, хто жив у Вуковарі, хто навіки залишився там у братських могилах? Або у мешканців вщент знищеного бомбардуванням міста Задар, які втратили все. Це складний процес. І він потребує часу.
Час лікує. У Хорватії зростає кількість людей, які спокійно ставляться до сербів, і не звинувачують у злочинах весь сербський народ, який також постраждав.
Хочу бути об'єктивним. Ми не можемо вимагати легкого прощення і від сербів, рідні яких були вбиті хорватськими поліцейськими або парамілітарними формуваннями. У злочинах не треба звинувачувати народи. Кожен злочин скоювався конкретною людиною, і кожен злочинець має ім'я та прізвище. Злочини не матимуть терміну давності. Кожен злочинець має бути покараний. За будь-яких умов він йде під суд, незалежно від того, чи вважає причиною злочину боротьбу за незалежність. У Хорватії вже є така практика. І якщо друга сторона буде притягувати до кримінальної відповідальності своїх злочинців, - нам всім буде легше порозумітися, тоді процес нормалізації йтиме швидше.
- Тобто, примирення можливе?
- Процес примирення вже почався. Свідчення тому - повернення сербів у Хорватію. Їм повертається втрачене майно, вони, як і хорвати, мають всі права, зокрема, на роботу і пенсію. Випадки, коли хорвати перешкоджають сербам повертатися - це виняток з правила. У цьому році ми очікуємо перших туристів з Сербії. Все більше людей їздять один до одного в гості, розпочалося економічне співробітництво. У мене в посольстві працює серб, який багато зробив для незалежності Хорватії. Інша співробітниця - родом з Вуковара, вона втратила 15 родичів, включаючи чоловіка. Зараз вони нормально співпрацюють, між ними немає нетерпимості.
- За межами Хорватії, в тому числі у зонах конфліктів, таких як Косово, залишилися численні хорватські громади, які інколи знаходяться у важкому становищі. Які заходи політичної, економічної, моральної підтримки надає Хорватія своїм діаспорам?
Ситуація у Косово завжди була дуже складним політичним і національним питанням. Ще за часів монархії здійснювалися спроби очистити Косово від албанців, щоб край став чисто сербським. Коли почалася війна, багато косовських хорватів переїхали до Хорватії, оселилися в домівках, де раніше жили серби. Але зараз серби повертаються, і ми не можемо забезпечити косовських хорватів у повному обсязі роботою, житлом. Тобто, виникають серйозні труднощі.
Інший бік проблеми - існування ідеї Великої Албанії. Зараз косовські албанці хочуть відділити Косово від Югославії. Напевно, так воно і буде. Потім вони захочуть об'єднатися з Албанією - таким може бути наступний крок. А потім - приєднати третину Македонії, де проживають албанці, щоб об'єднатися в єдину країну. Цей процес може призвести до значного конфлікту. Ми сподіваємося, що світова спільнота бачить цю загрозу, і докладе зусиль для того, щоб не допустити катастрофи. Взагалі, всі такі ідеї - великосербська, великохорватська, великоалбанська, або великоруська - всі ведуть до катастрофи.
Існування хорватських меншин у інших країнах не є елементом розбрату, навпаки, ми розглядаємо їх як міст, який поєднує народи. Уряд Хорватії прагне, щоб хорватські спільноти мали змогу розвивати свою культуру, національні традиції, мати свої школи, радіо і газети. У Хорватії прийнято закон про національні меншини, який гарантує їм рівні права і державну підтримку. Такого ж ставлення ми очікуємо від інших.
Ми намагаємося надихнути хорватів за кордоном жити в мирі, бути толерантними до правил і законів держави, у якій вони знаходяться, бути добрими громадянами, у жодному разі не вирішувати проблеми насильством або спробами відокремлення. Всі свої громадянські права вони мають реалізовувати у країні, де живуть, використовуючи усі легальні засоби. Ми не можемо їм допомогти фінансово, адже сама Хорватія переживає труднощі. Але ми надсилаємо їм книги, підручники хорватською мовою, захищаємо їх політичними і дипломатичними засобами.
Трохи інша ситуація була з хорватською спільнотою у Боснії і Герцеговині, де вона, поряд з мусульманами і сербами, є одним з трьох конституційних народів. Колишній уряд підтримував їхнє прагнення приєднатися до Хорватії. Але зараз ситуація змінилася, держава надихає хорватів у Боснії разом з сербами і мусульманами будувати свою країну, а не намагатися вирішити проблеми шляхом конфлікту.
- Пане Посол, чи не могли б Ви окреслити головні цілі, які Ви ставите перед собою на час своєї дипломатичної місії в Києві?
Дипломат не має власної політичної волі, він зобов'язаний реалізовувати політику своєї держави. Україна і Хорватія мають давні і добрі традиції співпраці. Старі зв'язки були порушені війною. Але це означає тільки те, що ми їх маємо поновлювати вже на нових засадах, виходячи з спільних пріоритетів, які мають наші країни у євроінтеграційних процесах та у ставленні до членства в НАТО. Ми не є сусідами, але взаємовідносини між нашими країнами можна назвати добросусідськими. Не існує жодних факторів, які б обмежували політичні, економічні та інші міждержавні відносини. Україна була другою країною, яка визнала незалежність Хорватії у 1991 році, і невдовзі ми встановили дипломатичні відносини. Ми про це пам'ятаємо.
Наші країни мають дуже добрі політичні контакти. Президент Хорватії Туджман, а згодом - Президент Месич відвідували Україну з офіційними візитами. У жовтні ми очікуємо візит Президента Кучми в Хорватію. Міцні зв'язки встановлено на міжпарламентському рівні. Існує солідна договірно-правова база, яка постійно розвивається. Зокрема, обидві сторони чекають укладення договору про вільну торгівлю, який має велике політичне значення.
- Чи не могли б Ви конкретизувати економічну складову співробітництва між Україною і Хорватією?
- Саме наповнення конкретним змістом економічної складової двосторонніх відносин є поки що досить складним питанням. Обидві країни успадкували елементи адміністративної системи, і відхід від неї просувається досить важко. Нам необхідно виходити на новий рівень відносин, створювати необхідні умови для розвитку бізнесу та захисту капіталів. Необхідно налагодити міжбанковську співпрацю, якої на сьогодні практично не існує.
Обсяг товарообігу між нашими країнами послідовно зростає, але все ще не відповідає обопільним можливостям. Торік він становив лише 37 млн. доларів США. При цьому торговельний дефіцит Хорватії у двосторонній торгівлі становить 17 млн. дол. Такі суми є вкрай незначними як для економіки Хорватії, так і України. У структурі хорватського експорту "українська" частка - лише 0,24%, частка імпорту - 0,35%. Це дуже мало. Ми маємо змогу значно підвищити обіг товарів і послуг у таких сферах, як будівництво, фармація, енергетика, суднобудування, машинобудування, сільське господарство, туризм.
Обидві сторони зацікавлені у реалізації таких масштабних проектів, наприклад, як модернізація нафтороводу "Дружба -Адрія", створенні так званого Пан-європейського транспортного коридору №5, повному використанні транзитних можливостей наших країн.
Саме наступальний і активний розвиток двосторонніх відносин відповідатиме рівню довіри, який відчувають наші народи один до одного.
|
|
|
|
