|
|
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ |
| |
Освіта
В історії країни були сприятливі для розвитку освіти періоди, тому перший університет заснований ще у 1288 р. у Лісабоні.
Але століття монархії, політична нестабільність останніх сторіч, війни та військово-тоталітарні режими зумовили низьку середню освіченість старших осіб із сучасного населення. На початку 90-х років 58% працюючих мали освіту 4 і менше класи і лише 3,2% - вищу. Тому керівництво Португальської Республіки розглядає розвиток освіти як один з пріоритетів.
Обов'язкова 9-річна освіта поділяється на три періоди (4+2+3), навчання починається з 6 років. Цьому передує дошкільне виховання дітей 3-5 років. На заключній стадії учні складають випускні іспити за основну школу і отримують відповідний атестат. Погане навчання і провал на іспитах призводять до отримання довідки про відвідання основної школи.
Після основної освіти йдуть 3 класи середньої школи, в якій здійснюється загальне і професіоналізоване навчання. Субота входить у розклад, тому навчальний рік у Португалії має 197 днів. Наприкінці складаються іспити за середню школу для отримання атестата про повну середню 12-річну освіту (certificato de fin de estudos secundariosа).
Вищу освіту можна здобути в університетах і політехнічних інститутах, які називаються "вищими школами" (Escolas Suoeriores). Перші видають дипломи трьох рівнів, другі - лише двох.
Культура
Від епохи палеоліту на території Португалії збереглися наскальні розписи (в Сантьягу-ду-Ешкорал), від епохи неоліту - дольмени, кераміка, антропоморфні фігурки з пластинок шиферу.
У першій половині 1-го тисячоліття до н. е. на пагорбах з блоків пісковика зводили укріплені поселення ("сітанья") з круглими будинками. Численні завойовники збагачували місцеві традиції кам'яної архітектури (руїни римського так званого храму Діани в Еворі, II-III ст. до н. е.). Арабська будівельна культура залишила слід в основному в народному житлі півдня країни. До XII ст. поселення виросли в міста з нерегулярним плануванням.
Романська архітектура, що поширювалася в Португалії услід за просуванням Реконкісти (величезні міські собори в Бразі, Візеу, Еворі, Лісабоні; численні монастирі і парафіяльні церкви), була пройнята духом кріпосної архітектури. Романський стиль зберігався в монастирських храмах XII-XIV ст.ст., готичних за планом і просторовою композицією інтер'єрах. Пізня готика стала конструктивною основою для національного декоративного стилю "мануеліно", соковита пластичність якого відрізнялася від сучасного йому іспанського стилю платереско і поєднувала химерно-натуралістичні деталі (зображення мушлі, коралів і т. д.) з готичними, мавританськими та іншими мотивами (перебудова і будівництво монастирів Санта-Марія да Віторія в Батальї (1490-1522 рр.) архітекторами Боїтак та Матеуш Фернандіш Старший; Жеронімуш у Лісабоні (1502-1520 рр.). Розвиток "мануеліно" був перерваний поширенням ренесансних форм, які увійшли в моду при дворі з 1520-х рр. (архітектори Діогу ді Торралва та інші).
У період іспанського панування (1581-1640) архітектура занепадає.
Скульптурний декор романських храмів Португалії за технікою виконання нагадує різьблення по дереву. На XIII-XV ст.ст. припадає розквіт готичної пластики (найбільший центр - Коїмбра). Своєрідні кам'яні надгробки з фігурами померлих та ангелів на верхній плиті поєднують портретність осіб з узагальнено-пластичним трактуванням форм і відточеністю декоративних деталей (надгробок Інеж ді Каштру в Алкобасі, мармур, друга половина XIV ст.). Неспокійним живописом і напруженою динамікою відзначені ренесансні твори, що створюються переважно вихідцями з Франції (Н. Шантерен, Ф. Ударте та інші).
У живописі XV-XVI ст.ст., пройнятому сильним впливом ранньонідерландського мистецтва, виділяються "вівтар св. Вінцента" з фігурами численних донаторів, для якого характерні неупереджена правдивість образів, гостра індивідуалізація характеристик, а також архаїчні, але повні суворої натхненності твори майстрів школи Візеу (Вашку Фернандіш, Гашпар Ваш), світські по духу композиції лісабонської школи (Грегоріу Лопіш, Жоржі Афонсу), придворні портрети (Кріштован ді Мораїш та інші). Самобутністю відрізняється декоративно-прикладне мистецтво XVI-XVII ст.ст., в якому схрещуються європейські і східні традиції (меблі, килими, тканини, кераміка лузітано-східного та індо-португальського стилів, майолікові плитки азулежу).
Наприкінці XVII-XVIII ст.ст. відновлюється містобудування, розвиваються регулярні планувальні системи (забудова Лісабона після землетрусу 1755 р.). Еклектичній творчості Ф. Лудовіси протистоїть національний варіант барокко на півночі країни (архітектори Ж. Антуніш, Н. Назоні). В обробці будівель застосовують азулежу, нерідко покривають фасади суцільним килимом. В архітектурі XIX ст. переважає класицизм.
Ідеї сучасної архітектури набули розвитку в основному після Другої світової війни 1939-1945 рр., коли симетричні планувальні схеми замінюються асиметричними, застосовуються новітні будівельні конструкції і сміливі просторові рішення (архітектори Ф. К. ду Амарал, А. Ж. Песоа). У 50-70-х рр. проведено реконструкцію ряду районів Лісабона і Порту, побудовані типові житлові будинки з лоджіями і сонцезахисними пристроями.
В образотворчому мистецтві XVII-XVIII ст.ст. бароккові тенденції виявляються в монументальній дерев'яній і кам'яній скульптурі, а також у теракотових алтарних статуетках - "презепіу" (Ж. Машаду ді Каштру, А. Феррейра). У живописі XVIII-початку XIX ст.ст. традиції пізнього італійського барокко (Ф. Вієйра Лузітану) змінюються класицизмом академічного спрямування (Ф. Вієйра Портуенси).
З буржуазною революцією 1820 пов'язана творчість Д. А. Сікейри, найбільшого представника португальського романтизму. У другій половині XIX-початку XX ст.ст. в мистецтві переважає реалістичний напрямок (скульптура А. Соаріж душ Рейша, пейзажі і жанрові композиції А. К. да Сілва Порту, станковий і монументально-декоративний живопис К. Бордалу Піньєйру). З Паризькою школою пов'язаний живопис кубіста А. Созі Кардозу і представниці абстрактного мистецтва М.Е. Вієйри ді Сілва.
Серед традиційних видів народної творчості: виготовлення майолікового посуду, кружевоплетіння, ткацтво, різьблення по дереву ("презепіу", меблі, ярма), кошики та інші плетені вироби, мідні, гончарні вироби.
Література
Португалія має багаті літературні традиції, особливо в поезії. Серед португальських поетів найбільш відомими є Луїш ді Камоенс (1524-1580), автор епічної поеми Лузіади (1572), і Фернанду Песоа (1888-1935), автор поетичних збірників Антоній і 35 сонетів (1918), Англійські вірші (1921), Мєждуцарствіє (1928) та інші.
У роки диктатури література перебувала під суворим контролем. Керівники революції у 1974 оголосили про скасування цензури. Невдовзі після цього були виправдані звинувачені в порушенні суспільної моральності Марія Велью ді Кошта, Марія Тереза Орта і Марія Ізабел Баррену. Ці "три Марії", як їх називали, написали феміністський еротичний роман "Нові португальські листи" (1972), який здобув велику популярність у країні.
З сучасних португальських письменників, які завоювали всесвітнє визнання, виділяються Жозе Сарамагу, автор романів "Пам'ятник Конвенту" (1982) і "Рік смерті Рікарду Рейша" (1984), та Антоніу Лубу Антуніш, автор романів "На півдні від нічого" (1979) і "Фаду Алешандріну" (1990).
Музеї
У Національному музеї старовинного мистецтва (заснований у 1884) в Лісабоні експонується португальське мистецтво ХІІ-ХІХ ст.ст. У столиці знаходяться також Музей К.Гульбенкьяна (1969) і пов'язаний з ним Центр сучасного мистецтва (1979).
Національний музей карет (1905) має королівські карети, вік окремих з яких становить 300 років.
У Лісабоні є також інші відомі музеї: античного мистецтва, археології, етнології, театральний, військово-морський.
Історичний район Белем із знаменитими Віфлеємською вежею і монастирем ієронімітів (Жеронімуш) - шедевр архітектурного стилю "мануеліно" (готика ХV-ХVІ ст.ст.), оголошений ЮНЕСКО надбанням світової культури. Серед пам'ятників церковної архітектури виділяються Кафедральний собор, церкви св. Вісенте ді Фора, Консейсау Велья (в стилі "мануеліно"), Музей церковного мистецтва.
На околицях Лісабона на особливу увагу заслуговують витриманий в стилі барокко архітектурний комплекс Мафра з королівським палацом ХVІІІ ст., літня королівська резиденція Келуш ХVІІІ ст. і Національний палац в Сінтрі. Найбільша в Португалії пам'ятка давньоримської архітектури - руїни Конімбріги - розташована за 16 км на південь від університетського міста Коїмбра.
Традиції і звичаї
Не можна обійти увагою кориду. Щоб дізнатися про її місцеві особливості, треба потрапити в провінцію Рібатежу - країну португальських ковбоїв, де здавна розводили биків і коней. У дні свят в багатьох містах країни влаштовується корида. Бій биків - одне з улюблених видовищ португальців. Умови бою відрізняються від іспанських. У Португалії на цих змаганнях виступають вершники на конях, які ціляться списами в шию бика і, захищаючи коня, вивертаються від рогів. Биків на арені не вбивають, а втихомирюють спеціальні борці - фуркадуш.
Фаду - народні пісні, які і досі популярні у великих містах, - славляться мелодіями саудаді. Фаду виникли в бідних кварталах Лісабона; їх виконують чоловіки або жінки фадисти під акомпанемент двох гітаристів.
Звичайно, коли починають розмову про Португалію, багато хто відразу згадує, що вона є батьківщиною портвейну. Справді, "Вінью ду Порту" - червоне або біле десертне вино з 20% алкоголю принесло країні всесвітню популярність.
Типова риса португальців - неквапливість і спокій, вони ніколи нікуди не поспішають.
Португальці, на відміну від їх сусідів іспанців, не гамірні і добре сприймають інші мови, тут легко можна порозумітися англійською, німецькою, французькою, італійською та іспанською.
Португальці - привітні, не галасливі і не агресивні. Мова їх некваплива. Манера спілкування спокійна і неголосна. Люди вони сімейні. Люблять відзначати свята і просто зібратися поговорити з усіма родичами, особливо в ресторанах з національною кухнею. Дуже люблять свої національні вина, каву і, на жаль, багато палять.
Туризм
Найбільше економічне зростання в Португалії - у сфері туризму: близько 1000 % за останні 20 років! Це й не дивно, адже країна - п'ята в Європі за кількістю приїжджаючих туристів. Португалія зачаровує відпочиваючих екологічно чистими пляжами і м'яким кліматом, хорошою кухнею, відмінними винами та унікальними пам'ятками архітектури. Найвідоміші курорти знаходяться в Алгарві (це найпівденніша область Португалії, центр португальського і міжнародного туризму) і на острові Мадейра. Дуже добре розвинутий внутрішній туризм.
|
|
|
|
